Мабуть, мало знайдеться в Україні історичних осіб, окрім Тараса Григоровича Шевченка, чиє життя і діяльність так би ретельно вивчалися, а день його народження за значимістю наближався до національного свята. І це цілком зрозуміло, бо він, його життя і творчість стали символом української ідентичності.

Поет, художник, громадський діяч Тарас Шевченко народився 25 лютого (9 березня) 1814 року у с. Моринці Звенигородського повіту тодішньої Київської губернії, і цього року ми відзначаємо 210-ту річницю від цієї події. Згодом родина повернулася до села Кирилівка, звідки походив батько Тараса Григорій Іванович Шевченко. У Державному архіві Київської області зберігається унікальний документ, внесений у 2010 році до Державного реєстру національного культурного надбання України. Мова йде про Ревізьку казку с. Кирилівка Звенигородського повіту Київської губернії, датовану 9 березня 1816 року, де під № 32 розміщений посімейний список родини Шевченків – кріпаків поміщика В.В.Енгельгардта, в якому зазначений двохрічний Тарас.

Його поезію за життя і після смерті нерідко забороняли, а велику виставку художніх творів він «діждав» лише у 1911 році, коли на прохання власника першої типографії в Києві В.С.Кульженка власні твори Т.Г.Шевченка і твори, присвячені йому, дозволили експонувати у Київському міському музеї.

За заповітом прах Т.Г.Шевченка був перевезений до України, на Чернечу гору під Каневом. Довгий час могилою Т.Г.Шевченка опікувався його родич – Варфоломій Григорович Шевченко, який у 1869 році звернувся до Канівської міської думи з пропозицією про передачу у спадкове користування 0,5 десятини землі навколо могили поета з метою встановлення огорожі та облаштування там фруктового саду, запропонувавши за це сплачувати щорічний оброк у розмірі 2 крб. на користь міста. Дума визнала запропоновану суму цілком достатньою і почала готувати необхідні документи для передачі землі. Незадовго до смерті Варфоломій Григорович викупив цю ділянку за 100 крб. сріблом і подарував місту Каневу разом із 3000 крб. сріблом, які вклав до державного банку, заповівши, щоби відсотки від цього депозиту міська влада використовувала на утримання могили.

А на пам’ятник Т.Г.Шевченку у Києві збирали «всім миром»: про це свідчить відношення Об’єднаного комітету зі спорудження у Києві пам’ятника Т.Г.Шевченку від 31 липня 1909 року, яке, як і попередні документи, зберігається у Державному архіві Київської області.