Європейська конвенція про захист прав людини і основоположних свобод – це міжнародна угода, завдяки якій держави – члени Ради Європи намагаються забезпечити кожному, хто перебуває під їхньою юрисдикцією, окремі права людини та основні свободи.

         Вона була прийнята в Римі 4 листопада 1950 року та вступила в силу в 1953 році англійською і французькою мовами, обидва тексти Конвенції є однаково автентичними, кожен існує лише в одному примірнику, і зберігається в архіві Ради Європи. Україна як член Ради Європи ратифікувала Конвенцію  17 липня 1997 р., а набрала чинності Конвенція для України з 11 вересня 1997 року. Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод складається з преамбули та 59 статей. Крім того, основний текст Конвенції доповнюють протоколи, які поступово розширюють перелік прав та свобод або вносять зміни до Конвенції. Особливістю Конвенції є те, що вона забезпечує права і основоположні свободи на національному рівні та гарантує дієву та ефективну систему їх захисту на наднаціональному (міжнародному) рівні. Так, приєднавшись до Конвенції наша держава зробила її положення частиною національного законодавства і взяла на себе зобов’язання гарантувати та захищати передбачені Конвенцією права і свободи.

         Конвенція та протоколи до неї гарантують такі права і свободи:
право на життя (стаття 2 Конвенції), право на свободу та особисту недоторканність (стаття 5 Конвенції) , право на справедливий суд (стаття 6 Конвенції),  право не бути притягненим до суду або покараним двічі у справі про кримінальне правопорушення (стаття 4 Протоколу №7 до Конвенції), право на оскарження у справі про кримінальне правопорушення (стаття 2 Протоколу №7 до Конвенції, право на відшкодування у разі судової помилки у справі про кримінальне правопорушення (стаття 3 Протоколу №7 до Конвенції) , право на повагу до приватного і сімейного життя (стаття 8 Конвенції) , право на шлюб та рівноправність кожного з подружжя (стаття 12 Конвенції, стаття 5 Протоколу №7 до Конвенції) , право на свободу думки, совісті і віросповідання (стаття 9 Конвенції) , право на свободу вираження поглядів (стаття 10 Конвенції), право на свободу зібрань та об’єднань (стаття 11 Конвенції) , право на ефективний засіб юридичного захисту (стаття 13 Конвенції) , право на захист власності (стаття 1 Першого протоколу до Конвенції),  право на освіту (стаття 2 Першого протоколу до Конвенції), право на вільні вибори (стаття 3 Першого протоколу до Конвенції) ,право на свободу пересування (стаття 2 Протоколу №4 до Конвенції).
        Крім цього, Конвенція та протоколи до неї забороняють:
-катування і нелюдське або таке, що принижує гідність, поводження чи покарання (стаття 3 Конвенції), застосування покарання без закону,  використання рабства і примусової праці (стаття 4 Конвенції) , дискримінацію особи (стаття 14 Конвенції, Протокол №12 до Конвенції) , застосування ув‘язнення за борг (стаття 1 Протоколу №4 до Конвенції), вислання громадян (стаття 3 Протоколу №4 до Конвенції), колективне вислання іноземців (стаття 4 Протоколу №4), смертну кару або страту (Протокол №6 до Конвенції, який стосується скасування смертної кари).